08.05.1967 – 01.07.2021
Євген Гарбуз у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» брав участь у боях за Бахмут, Часів Яр, Торецьк і Покровськ.
Удома на нього чекала кохана – вони зовсім недавно одружилися. Рідні й досі не можуть змиритися з цією великою втратою.
«Два місяці, як Жені немає. Та, мабуть, не було й хвилини, щоб я не згадувала про нього. Таких людей справді одиниці – добрих, щирих, які вміють любити свою родину та рідну землю», – із сумом каже дружина воїна Олександра Гарбуз.
У мирному житті Євген працював у Костянтинівському вищому професійному училищі, був майстром виробничого навчання та інструктором із водіння. Захоплювався автомобілями й мотоциклами. Після закінчення війни мріяв відкрити власну СТО, купити нову машину та подорожувати нею всією Україною. Та не судилося.
З майбутньою дружиною Євген познайомився, коли вона звернулася до нього з проханням відремонтувати автомобіль. У вільний час він лагодив автівки у своєму гаражі.
«У нього були золоті руки – він з легкістю виконав усі роботи, – пригадує жінка. Ми ще й приємно поспілкувалися, адже мали багато спільних тем. Євгенові імпонувало те, що я волонтерю. Одного разу він зателефонував і запропонував поїхати на каву. Я погодилася. Спершу ми зустрічалися, а згодом почали жити разом. Своєю турботою та любов’ю він розтопив моє серце. Женя полюбив і моїх дочок – Анастасію та Діану. Він мріяв ще про доньку й сина. У квітні 2024 року ми розписалися, влаштували невелике весілля. Але наше щастя тривало недовго».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Євген допомагав землякам евакуюватися з Костянтинівки – вивіз багато людей із небезпечних місць, сприяв відновленню понівечених будинків. А в лютому 2023 року став на захист Батьківщини.
«Багато Євгенових друзів воювали. Він часто казав: «Вони боронять Україну, а я тут гайки кручу», – згадує дружина. Коли чоловік сказав, що має два дні на збори, я вивезла дітей у безпечніше місце до рідних, а сама повернулася в Костянтинівку, щоб частіше бачити коханого».
У складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» водій-стрілець Євген Гарбуз боронив Бахмут, Кліщіївку, Часів Яр, Мирноград, Покровськ і рідне місто. Згодом перевівся до відділення зв’язку.
«Чоловікові подобалася військова справа – він багато читав, навчався, прагнув удосконалювати свої знання. Мав позивний «Пікачу», адже був веселим і кремезним. Навіть у найскладніших ситуаціях міг підняти настрій будь-кому. Побратими казали про Євгена так:
«Це людина без страху, без довгих вагань: треба – значить ідемо. З ним було легко йти і у вогонь, і у воду. Він у будь-якій ситуації залишався позитивним і з холодним розумом».
Востаннє я чула голос коханого 10 травня – буквально за кілька хвилин до трагедії, – каже Олександра. Він їхав Костянтинівкою, поспішав до побратимів, щоб допомогти полагодити обладнання. Зателефонував, сказав, що скоро побачимося… А за мить у автівку влучив ворожий дрон. Женя загинув. Коли він перестав відповідати на дзвінки, я забила на сполох і поїхала його шукати. Коли побачила розбиту машину – серце стиснулося».
Рідні полеглого воїна вирішили не ховати його у Костянтинівці через небезпеку обстрілів – по місцевому кладовищу вже неодноразово били КАБи.
Вічний спочинок Захисник знайшов на Алеї Слави у Краматорську.