Олександр народився у місті Часів Яр у 1988 році – у звичайній родині, де з дитинства вчили бути чесним, сильним і відповідальним. Його дитинство було наповнене простими радощами: подвір’ям, друзями та щирою любов’ю до спорту, яку ще з дитячого садка прищепив йому батько. Футбол став для Олександра не просто захопленням – він був частиною його характеру, його способом жити, боротися і перемагати.
Після закінчення середньої загальноосвітньої школи Олександр обрав шлях праці. Він не боявся роботи – працював будівельником, освоював різні професії, завжди прагнув бути корисним і потрібним. Його знали як людину, яка не відступає перед труднощами, яка тримає слово і допомагає іншим.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Олександр свідомо зробив вибір – став на захист своєї країни, уклавши контракт зі Збройними Силами України. Коли війна увірвалася в кожен дім, він уже був там, де найважче. У найгарячіших напрямках, під щільним вогнем, серед небезпеки і невизначеності, він залишався вірним присязі, своїм побратимам і Україні.
17 березня 2024 року, під час виконання бойового завдання в селі Міньківка, Олександр загинув. Його життя обірвалося там, де вирішувалася доля рідної землі. Він віддав найдорожче – своє життя – заради миру, заради майбутнього, заради кожного з нас.
Похований на Алеї Героїв у місті Краматорську, він назавжди залишився серед тих, чиї імена вписані в історію мужності та незламності України. Посмертно Олександра нагороджено орденом «За мужність» III ступеня – як визнання його відваги, сили духу та самопожертви
Світла пам’ять про Олександра — це не лише біль втрати, а й гордість за людину, яка жила гідно і пішла як Герой. Він був сином, другом, побратимом – і назавжди залишиться прикладом справжньої відданості, сили та любові до своєї Батьківщини.
Його життя – як незавершена історія, що продовжується в нашій пам’яті, у вдячності та в кожному мирному дні, який він виборював для нас.
Вічна Слава Герою!