Владислав Олександрович Яснопольський народився 22 березня 2001 року. Здобув освіту, закінчивши Краматорський фаховий коледж промисловості, інформаційних технологій та бізнесу (Донбаської державної машинобудівної академії). У юнацькі роки активно займався пауерліфтингом та займав призові місця. Виховувався мамою та сестрою, які були і назавжди залишатимуться для нього найріднішими людьми.
Влад міг би жити мирним життям, але обрав шлях захисника. Ще до повномасшатабного вторгнення у 2021 році Владислав прийняв рішення стати на захист України та вступив до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Пройшовши курс молодого бійця на розвідника, він обрав службу в 122-му окремому аеромобільному батальйоні 81-ї окремої аеромобільної бригади. Служив у різних підрозділах, був відряджений до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, де виконував бойові завдання в рамках операції Об’єднаних сил.
З початку повномасштабного російського вторгнення Владислав брав активну участь у бойових діях у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади. Він проходив службу на посадах: старшого водія, пілота, оператора дрона, і водночас був тим, на кого завжди можна покластися.
Паралельно зі службою Влад продовжував своє навчання в Донбаському інституті транспорту та менеджменту та активно будував плани на переможне майбутнє.
За час служби Владислав пройшов через найзапекліші бої за Рубіжне, Сєвєродонецьк, Сватове, Терни, Шервудський ліс, Білогорівку та багато інших. Окрім цього брав участь у Харківській операції з її зародження і до самого кінця, завжди залишаючись відданим бійцем та надійним побратимом.
24 червня 2025 року під час виконання бойового завдання автомобіль, у якому перебував Владислав разом із побратимами, зазнав ураження від російського безпілотника. У результаті атаки загинули троє молодих бійців.
За свою відвагу, виявлену в боях за Сєвєродонецьк, Владислав був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).
Побратими згадують Владислава як людину із неймовірно світлим серцем, яка завжди знаходила слова підтримки у найважчі моменти: «Владос був душею нашого підрозділу – той, хто міг розсмішити навіть у найтемніші часи. Ми втратили не лише талановитого розвідника і відважного воїна – ми втратили нашого друга, людину, яка робила нас сильнішими».
«З очима дитини та із серцем лева», – саме таким у пам’яті рідних та побратимів залишився Владислав Яснопольський, якого поховали 1 липня 2025 року на краматорській Алеї Героїв.
Вічна Слава Герою!