Ростислав народився 26 січня 1990 року в Краматорську – місті, яке стало для нього рідним назавжди. Тут минули його дитинство й юність, тут формувався його характер – сильний, світлий і справедливий.
Навчався у школі-інтернаті №3, яку закінчив 24 червня 2005 року. Згодом вступив до Машинобудівного коледжу Донбаської державної машинобудівної академії, де опановував спеціальність «Програмування для електронно-обчислювальної техніки і автоматизованих систем». У 2009 році здобув кваліфікацію техніка-програміста. Ростислав був допитливим, наполегливим, завжди прагнув розвиватися та знаходити свій шлях. Працював на різних роботах, не боявся труднощів, умів брати відповідальність і ніколи не опускав рук.
Він любив швидкість і свободу – захоплювався велоспортом. Любив татуювання – як спосіб залишати на тілі історії, символи, сенси. Але найбільше у світі він любив свою сім’ю. Для нього родина була опорою, сенсом і силою. Він був турботливим, уважним, умів підтримати словом і вчинком, завжди знаходив час для близьких.
Життя не раз випробовувало його на міцність. Під час одного з обстрілів вони разом із дружиною пережили приліт – і в ту страшну мить Ростислав, не роздумуючи ні секунди, закрив її собою. Це був не порив, а прояв його справжньої сутності – чоловіка й захисника, який понад усе ставив безпеку коханої. Він завжди оберігав тих, кого любив, навіть ціною власного життя.
Ростислав мав надзвичайно добре й чуйне серце. Він дуже любив тварин – у їхньому домі жили шість котів і дві собаки, усі врятовані з вулиці. Для нього не існувало «чужих» чи «непотрібних» – кожному він дарував турботу, тепло і дім. Він умів бачити біль і ніколи не проходив повз. Його доброта проявлялася не в гучних словах, а в тихих щоденних вчинках.
Ростислав прийняв хлопчика своєї цивільної дружини від першого шлюбу та виховував його як рідного із щирою любов’ю та відповідальністю. Він став для нього справжнім батьком – прикладом сили, справедливості й чоловічої гідності. Навчав не гучними словами, а власними вчинками: підтримувати слабших, захищати тих, кого любиш, бути чесним і тримати слово.
8 березня 2025 року його призвали на військову службу. Він став солдатом – гідним, мужнім, відданим присязі. За службу отримав дві нагороди, які стали свідченням його сміливості та сумлінності. Він був справедливим, жизнерадiсним, відкритим до людей. Побратими пам’ятають його як надійного товариша, який завжди підставить плече.
Після повернення з позицій він мріяв зробити ще один важливий крок – офіційно одружитися зі своєю цивільною дружиною. Вони планували розписатися, щойно він приїде додому… Але війна безжально перекреслила ці плани. Не встигли.
31 грудня 2025 року Ростислав загинув. У день, коли світ готувався зустрічати новий рік, його життя обірвалося… Але не обірвалася пам’ять про нього.
Він залишиться в серцях рідних як люблячий син, чоловік, друг. Як людина світла, щира, мужня. Як Герой, який жив чесно, любив сильно і захищав до останнього подиху.
Світла пам’ять Ростиславу! Вічна шана і вдячність!