17 лютого 1983 – 26 січня 2025
Олександр Аханщиков народився 17 лютого 1983 року. Коли йому виповнився один рік, разом із родиною він переїхав до Краматорська – міста, яке стало для нього справжнім домом, місцем дитинства, дорослішання й праці.
З ранніх років Олександр був дуже активною дитиною, сповненою енергії та допитливості. Навчався у школі № 4, а після її закінчення вступив до училища № 42, де здобув професію будівельника. Це був усвідомлений вибір людини, яка хотіла не руйнувати, а створювати – будувати дім, майбутнє, життя.
Після здобуття освіти Олександр працював за спеціальністю. Його знали як відповідального, доброзичливого й надійного працівника. Він не шукав легких шляхів, завжди виконував роботу сумлінно й чесно, залишаючи після себе результат, за який не було соромно.
Найбільшим щастям у його житті стала родина. Олександр створив сім’ю, у якій народилися двоє дітей – донька та син. Для них він був турботливим батьком, опорою й захистом. Він жив заради своїх дітей, мріяв про їхнє майбутнє, про мирне життя, яке хотів для них збудувати власними руками.
У березні 2024 року Олександра мобілізували до лав Збройних Сил України. Він прийняв це рішення без страху й нарікань, усвідомлюючи відповідальність перед державою, родиною та совістю. Став на захист Батьківщини, залишивши вдома найцінніше – своїх дітей.
Олександр прийшов у цей світ, щоб будувати життя, але війна зробила його Захисником – і він віддав себе, аби інші мали майбутнє.
26 січня 2025 року життя Олександра Аханщікова обірвалося під час виконання бойового завдання в Курську. Він загинув як воїн, вірний присязі до останнього подиху.
У глибокій скорботі залишилися мама, старший брат і двоє дітей, які зростатимуть із болем утрати та гордістю за свого батька – Героя.
За проявлену мужність і вірність присязі він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), також відзнакою «За нищення ворога».
Світла пам’ять Герою.