Життєпис
Народився 1 грудня 1980 року в с. Очеретине на Донеччині.
Микола був наймолодшим сином у багатодітній родині Степана та Анастасії Гірких. Він ріс слухняним, добрим та відповідальним хлопцем.
Спочатку навчався у місцевій школі, а згодом — здобув вищу освіту у Харківському національному університеті будівництва та архітектури. Пізніше працював менеджером з продажів.
До мобілізації жив у Краматорську, працював спочатку водієм, а потім торговельним працівником на місцевому підприємстві.
Після початку повномасштабного вторгнення росії без вагань пішов боронити Україну й став до лав ЗСУ 18 березня 2022 року. Побратими кажуть, що він був дуже розважливим, ні з ким не конфліктував, а на штурми йшов жартуючи.
Лейтенант Микола Гіркий трагічно загинув 14 вересня 2022 року під час наступальних дій поблизу селища Архангельське, що на Херсонщині. Похований у Краматорську на Алеї Слави. У Миколи Гіркого лишився син від першого шлюбу Давід, дружина Олеся та батьки.
20 січня 2023 року указом Президента України Миколу Степановича нагороджено медаллю “За військову службу Україні” — посмертно, а в рідному Очеретині пам’ять про лейтенанта Гіркого вшанували, назвавши на його честь вулицю, на якій він виріс.
1 квітня 2024 року родині військовослужбовця, керівництвом Краматорського РТЦК та СП було вручено Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня з врученням орденської книги посмертно.
Вічна Слава Герою!