Народився 26 вересня 2000 року.
Руслан – випускник 15-ї школи, після звершення якої навчався у Краматорському фаховому коледжі Донецького національного університету економіки та торгівлі. У 2020 році його призвали на строкову службу до армії. Руслан демобілізувався у листопаді 2021 року, а вже за три місяці почалося повномасштабне російське вторгнення, і його призвали знову.
Так він потрапив у тероборону Краматорського району. Разом з побратимами він брав участь у боях під Святогірськом, Блакитними озерами, Щуровому, у штурмі та звільненні Лиману, а останнім часом воював на Луганському напрямку.
За три місяці до своєї загибелі Руслан одружився.
“Ми познайомились у березні 20-го року, я навчалася з його сестрою двоюрідною, мене запросили в гості попити чай і таким чином ми познайомились. Потім все закрутилося, і у травні, 25 травня, ми почали зустрічатися, а у червні він поїхав на строкову службу, його призвали. Він півтора року там служив і за весь цей час ми зустрілися 3-4 рази“, – розповідає дружина Руслана, 19-річна Катерина.
26 листопада 2021 року Руслан демобілізувався і приїхав додому, закохані три місяці могли бути разом. А потім почалася велика війна – наступного дня після російського вторгнення його призвали до армії. Після того вони спілкувалися переважно телефоном – Руслан був на службі, а Катерина виїхала до Польщі. Але одного дня військовий освідчився своїй дівчині.
“Це було трошки навіть кумедно. Пропозицію руки й серця напевно уявляють, що одне стоїть навпроти одного, з каблучкою, на колінах, – посміхається Катерина крізь сльози. – А він просто телефоном сказав: “Ти вийдеш за мене?”. Я така кажу: “Так!!!”. А потім не могла в це повірити, ще тиждень перепитувала: “Ти точно мені зробив пропозицію?“.
У вересні Катерина повернулася з Польщі, Руслану дали відпустку на чотири дні – усе збіглося і вони одружилися. Це було 14 вересня.
Відтоді військовому час від часу давали короткі відпустки і в ці дні перепочинку вони з Катериною могли бачитися. Востаннє вони зустрілися 4 грудня, а 18 грудня востаннє спілкувалися телефоном.
“Десь опівночі ми завершили розмову, а о 4-й ранку йому потрібно було виходити на позиції на три дні. Ми домовились, що він виходить на три дні, а я до нього маю приїхати, щоб ми 21-22-го числа зустрілися. Я приїжджаю 21-го – з ним немає зв’язку. А наступного дня мені повідомили, що 20-го він загинув“, – плаче Катерина.
“О 4-й ранку 18 грудня він мені також написав і скинув свою останню фотографію, на якій він був… не знаю, він був дуже втомлений, це навіть по очах було видно. І написав, що обов’язково буде себе берегти. Він завжди це писав, коли виходив на позиції, і завжди дотримував свого слова…“.
20 грудня 2022 року Руслан Сілохін загинув, потрапивши під мінометний обстріл в районі села Площанка під Сватовим Луганської області.
Вічна Слава Герою!