Сергій Миколайович народився 16 жовтня 1989 року в селищі Білолуцьк на Луганщині – у краю, де минало дитинство, сповнене простих радощів, щирих мрій і надій на майбутнє. Там він ріс, навчався, робив свої перші кроки в доросле життя. Його шлях здавався звичайним – таким, як у тисяч інших українців: школа, родина, плани, щоденна праця.
Згодом Сергій створив власну сім’ю. У нього народився син – найдорожчий скарб, у якому він бачив продовження себе, свою надію і сенс.
У 2020 році Сергій підписав контракт і став на захист України. Це було рішення не з примусу – з внутрішнього переконання, з почуття обов’язку перед рідною землею, перед тими, кого любив. Він гідно ніс службу, брав участь у бойових діях, щодня дивлячись у вічі небезпеці заради миру для інших.
29 вересня 2022 року його серце зупинилося… Передчасно, болісно, залишивши по собі тишу, яку вже нічим не заповнити. Зупинилося серце чоловіка, батька, воїна – людини, яка жила, любила і боролася.
Його поховали в Краматорську – місті, яке стало останнім прихистком Героя. Але справжнє місце його спочинку – у пам’яті людей, у вдячності за його мужність, у серці маленького сина, який зростатиме з усвідомленням великого подвигу свого батька.
Світ став тихішим без нього. Але пам’ять про Сергія Ткаченка житиме – у кожному мирному дні, у кожному вільному подиху рідної землі, яку він захищав до останнього.