10 лютого 1982 — 28 березня 2024
28 березня 2024 року під селом Іванівське на напрямку Часового Яру, виконуючи бойове завдання, загинув український історик-медієвіст, доброволець Збройних Сил України Юрій Лущай – чиста і світла людина, яка безмежно любила життя й людей.
Юрій народився у Краматорську в родині робітників Новокраматорського машинобудівного заводу. У 2006 році закінчив історичний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. У 2017 році завершив навчання в аспірантурі кафедри всесвітньої історії Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.
Свою першу наукову працю опублікував у 2009 році. Станом на березень 2024 року мав 25 наукових публікацій. Юрій мріяв залишити помітний слід в українській історичній науці, в медієвістиці. Буквально за кілька годин до відправлення на передову, 26 березня, він обговорював плани щодо видання своєї монографії, збірки наукових статей у щорічнику «Чернігівські Афіни», а також збірки казок. Він хотів, щоб його праця жила після нього. І вона житиме.
У січні 2023 року Юрій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. 26 червня йому було присвоєно звання старшого солдата. Про своє рішення він говорив просто:
«Я добровольцем пішов, бо хотів захищати країну… Дуже хочеться миру. Це те, що мотивує мене. Я дуже люблю Україну».
Він воював на Донеччині – у районі Нью-Йорка біля Горлівки, під Андріївкою, Кліщіївкою, поблизу Бахмута, у Костянтинівці. Обіймав посаду стрільця. Військової освіти не мав – усьому вчився вже на війні.
У вересні 2023 року Юрій видав збірку своїх віршів «У серці моїм Україна». Він пройшов через важкі бої й дуже хотів, щоб ця книга потрапила до українських бібліотек і до його побратимів на фронті.
28 березня 2024 року Юрія не стало. П’ять діб він вважався зниклим безвісти. П’ять діб рідні жили надією…
Ворог забрав його життя, але ніколи не забере його ім’я, його працю, його слово й пам’ять про нього.
Світла пам’ять. Вічна слава Герою.