Павло Макаров народився у Читі. Коли йому було лише сім місяців, родина переїхала до Краматорська, який став для нього справжнім домом. З дитинства він був надзвичайно різностороннім: займався спортом, грав на саксофоні в духовому оркестрі, захоплювався психологією, енциклопедичною літературою та східною філософією. Він прагнув пізнати світ і завжди шукав відповіді на найважливіші питання життя.
Усі, хто знав Павла, згадують його як харизматичного, щирого, доброго й надзвичайно життєрадісного чоловіка. Він умів підтримати, уважно вислухати, знайти потрібні слова й подарувати усмішку навіть у найважчі хвилини. Його найбільшим багатством була родина. «Сім’я – це єдине, чим я по-справжньому пишаюся у своєму житті», – говорив він.
Люблячий чоловік і турботливий батько, Павло понад усе цінував своїх рідних. Донька була центром його світу, а дружина – людиною, поруч із якою він відчував справжній дім.
Мама Павла згадує: «Паша був людиною дуже тонкої душі. Він ніколи не проходив повз чужий біль і завжди запитував: “Мамо, що тебе турбує?”. Ми годинами говорили про життя, добро і сенс людського існування. Він умів бачити світло навіть у тих, кого інші засуджували, бо вірив, що за кожним учинком стоїть своя історія. Для мене він був не лише сином, а й другом, опорою і частиною моєї душі. Кажуть, що мати дарує дитині життя. Але бувають діти, які своїм життям навчають жити саму матір. Таким був мій Паша.»
Довгий час Павло вважався зниклим безвісти. Для рідних це був час між болем і надією, коли серце відмовлялося прийняти найстрашніше. На жаль, дива, якого всі чекали, не сталося.
Війна забрала його життя, але не змогла забрати світло, яке він залишив у людях. Його доброта, любов до родини, мудрість і щирість продовжують жити в серцях тих, хто його знав.
У східній мудрості говорять: «Людина помирає двічі. Перший раз – коли перестає битися її серце. Другий – коли востаннє вимовляють її ім’я.»
Поки материнське серце промовляє його ім’я, поки донька пам’ятає його тепло, а всі, хто його любив, бережуть пам’ять про нього, Павло Макаров залишається поруч.
Світло не зникає. Воно переходить у серця тих, хто любив.