Народився Герой 2 серпня 1975 року на Харківщині – у мальовничому краї, де проминули його дитячі та юнацькі роки. Тут він зробив свої перші кроки, пішов до школи, тут навчався, мріяв і будував плани на майбутнє. Після закінчення 11 класів здобув спеціальність у ДОСААФ, а згодом став до лав армії, де загартував свій характер і навчився відповідальності за тих, хто поруч.
Повернувшись зі служби, він одружився та разом із коханою дружиною переїхав до Краматорська. Саме там розпочалася нова сторінка його життя – життя справжнього господаря, чоловіка і батька.
Він був талановитим мотористом. Його золоті руки могли вдихнути життя навіть у той двигун, який інші вже вважали безнадійним. До нього їхали люди з різних міст і сіл, адже знали: якщо взявся він – робота буде зроблена якісно і чесно. Але найбільше цінували його не за майстерність, а за людяність. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди знаходив час вислухати і підтримати.
Його характер був справжньою рідкістю. Спокійний, врівноважений, надійний, він не любив гучних слів і порожніх обіцянок. У найскладніших ситуаціях умів знайти рішення і взяти відповідальність на себе. Саме тому дружина говорить про нього слова, які найкраще описують його сутність: «Я завжди почувала, що була за чоловіком».
Для батьків він був люблячим і турботливим сином, який ніколи не забував про свій обов’язок перед ними. Для дітей – найкращим батьком, опорою і прикладом справжньої людини. Для друзів – вірним товаришем, на якого можна було покластися за будь-яких обставин.
Коли на українську землю прийшла велика війна, він не залишився осторонь. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Він не шукав виправдань і не чекав, поки хтось інший зробить те, що вважав своїм обов’язком. Як і все своє життя, він просто зробив те, що мав зробити.
Довгий час рідні жили між надією та болем – Герой вважався зниклим безвісти. Кожен день був сповнений очікування, кожен телефонний дзвінок змушував серце завмирати. Але доля виявилася безжальною.
14 жовтня 2025 року Героя поховали на його рідній Харківщині – там, де колись почалося його життя. Такою була воля батьків, які хотіли, щоб їхній син навіки залишився поруч із землею, яка його виростила.
Його серце перестало битися надто рано. Він не встиг побачити мирну Україну, за яку боровся, не встиг обійняти рідних після довгих місяців очікування, не встиг повернутися додому. Але навіть після своєї загибелі він залишився поруч – у спогадах, у любові близьких, у вдячності людей, яким допомагав, і в кожному клаптику вільної української землі.
Кажуть, що людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Герої живуть вічно, бо їхня пам’ять стає частиною історії народу. Його життя обірвала війна, але не змогла забрати те, заради чого він жив: честь, гідність, любов і відданість своїй Батьківщині.
«Смерть закінчує життя, але не закінчує любов і пам’ять».
Світла і вічна пам’ять Герою.