Раковський Сергій Володимирович
19.09.1977 – 09.02.2026
Штаб-сержант
9 лютого 2026 року під час виконання військових обов’язків загинув сержант з матеріального та технічного забезпечення зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 38 окремої бригади морської піхоти Раковський Сергій Володимирович.
Він народився 19 вересня 1977 року в місті Краматорськ. У 1994 році закінчив Шабельківську школу №32, а в 1999 році – Донбаську державну машинобудівну академію. Службу в армії проходив у прикордонних військах, потім – за контрактом, отримавши військове звання «прапорщик». Протягом 21 року був директором ТОВ «ВІВАТ ТОР». У 2017 році повернувся до рідної школи і став викладати дітям географію, одночасно навчаючись у ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». Учні дуже любили слухати його цікаві розповіді та повчальні історії.
Усе своє життя Сергій був завзятим мисливцем: почавши ходити на полювання з батьком ще з п’яти років, потім не одне десятиліття полював на диких звірів та птицю. Ще дуже любив рибалити на озерах та річках рідної Донеччини.
Коли почалася повномасштабна війна, Сергій Володимирович Раковський не міг залишатися осторонь і 3 березня 2022 року пішов на фронт добровольцем. Одразу потрапив до легендарного 503 батальйону морської піхоти, у складі якого виконував бойові завдання на Донецькому напрямку. Потім більше трьох років прослужив у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного, отримавши військове звання «штаб-сержант». У складі бригади виконував завдання в Донецькій та Херсонській областях.
Його відданість військовій справі відзначена багатьма високими нагородами. Серед них – почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» II ступеня (2022 р.), відзнака Президента України «За оборону України» (2022 р.), почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Військова честь» (2024 р.).
Особливою гордістю для Сергія Раковського був берет морської піхоти – право носити який він здобув у травні 2024 року. Цей берет він носив із честю і гордістю, як символ сили духу, витривалості та відданості службі.
Доброзичливий, безкорисливий, чесний, принциповий, відкритий, життєрадісний, завжди готовий прийти на допомогу – до останнього подиху Сергій залишався саме таким. Навіть страшна війна не змогла відібрати його людяність і порядність, щиру посмішку та душевне тепло.
Він мріяв дожити до Перемоги — коли Україна звільниться від загарбників. Мріяв, що його діти зростатимуть у вільній, мирній країні, де немає страху й болю. Понад усе вірив, що його рідна Донеччина знову стане вільною і квітучою. І мріяв разом із побратимами повернути Україні Крим. Ці мрії були його силою, його вірою і його шляхом.
«Вірний завжди» – гасло, з яким Сергій Раковський (позивний «ПРАПОР») жив і залишився вірним до останнього подиху – у любові до рідних, у відданості побратимам і вірі в Україну. Він тепер назавжди в строю серед тих, хто тримає небо!
У нього залишилися найдорожчі — кохана дружина, п’ятеро діточок (дві донечки та троє синів, найменшому лише два роки), рідна матуся, тітонька Алла та сестра.
Поховали Сергія Раковського у м. Київ на Алеї Слави на Лісовому кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Назавжди в наших серцях!