Народився в місті Краматорськ Донецької області. Навчався в загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 5. Його життєвий шлях змалку не був легким – з ранніх років довелося пізнати ціну праці. Саме тому він виріс витривалим, відповідальним і надзвичайно працьовитим чоловіком. Олександр ніколи не боявся важкої роботи – любив будівництво, зварювання, швидко вчився й «схоплював усе на льоту». Його руки були сильними, а характер – загартованим.
Особливою його пристрастю були автомобілі – за кермо він сів ще у 14 років і відтоді відчував справжню свободу в дорозі. Попри мужність і твердість, Олександр мав надзвичайно добре серце: чуйно ставився до тварин, завжди допомагав тим, хто потребував підтримки, не роздумуючи ні хвилини. Він умів бути надійним другом, опорою і людиною слова.
За покликом серця Олександр добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Був відданим службі, мотивованим і рішучим. Побратими знали його як сміливого воїна, який доводить справу до кінця. У штурмових завданнях він проявляв витримку й незламність, завжди повторюючи: «Хто як не ми». Для нього це були не просто слова це був його внутрішній принцип і життєва позиція.
Та найбільшою його силою була родина. Він мріяв про донечку – і вона стала його найбільшим щастям та світлом. Люблячий чоловік, турботливий батько для доньки та прийомного сина, Олександр завжди стримував свої обіцянки. На жаль, одну – повернутися додому – виконати не зміг.
13 серпня, під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку, Олександр загинув, захищаючи Україну. Він віддав найцінніше – своє життя – заради майбутнього своєї родини, рідного міста і всієї країни.
Світла пам’ять про нього житиме в серцях доньки, сина, дружини, рідних, побратимів і всіх, хто знав цього сильного, відважного й світлого чоловіка.
Герої не вмирають – вони назавжди залишаються нашою честю, нашою гордістю і нашим небом.