Народився 01 вересня 1964 року в місті Верхньодніпровськ Дніпропетровської області в звичайній родини. З раннього дитинства жив у Краматорську, де пройшли його шкільні та студентські роки.
Закінчив школу №35, згодом професійний ліцей №14. У 1982 році вступив до Серпуховської військової командно-інженерної академії ракетних військ стратегічного призначення. Службу проходив у Львівській області, у місті Броди, де пройшов шлях від начальника відділу до заступника начальника штабу полку.
8 березня 1987 року одружився з Ольгою Юріївною.
Сергій Вівдич брав участь у розконсервуванні ракетних установок, а в 1992 році став офіцером запасу і почав служити в органах МВС м. Краматорську. Там його знали як чесного і справедливого офіцера, який ніколи не зважав на статуси правопорушників, а діяв і приймав рішення відповідно до закону. Він ніколи не сидів без діла. Його часто можна було побачити із кодексами законів, статутами: завжди щось вичитував, занотовував, бо хотів знати та діяти по справедливості, ще й іншим допомогав вирішувати питання згідно з законом.
З 2015 року Сергій Олександрович добровільно долучився до 19-ої ракетної бригади «Свята Варвара» Сухопутних військ Збройних Сил України (м. Хмельницький) та захищав Батьківщину. Мав позивний «Крамер».
19-та ракетна бригада «Свята Варвара» Сухопутних військ Збройних сил України – це формування ракетних військ, яке озброєне тактичними ракетними комплексами «ТОЧКА-У». Це ефективна далекобійна зброя, наша «найдовша рука».
Сергій був відповідальним керівником, який наполегливо виконував свою роботу й усіх мотивував так працювати. Чесний, справедливий, розумний, виважений, офіцер-професіонал, який власним прикладом навчав підлеглих», – так розповідав його побратим Олег.
Воїн. Це слово — не просто про професію. Це про суть людини, якою був Сергій Олександрович. Він був воїном не тільки на передовій — він був воїном у душі, у характері, у вчинках.
У ракетних військах він виріс, як фахівець, командир, наставник. Він глибоко знав свою справу, і до останнього дня залишався на бойовій позиції — не з примусу, а з переконання. Його служба була прикладом дисципліни, витримки, мужності.
У 2018 році майор Вівдич був учасником військового параду з нагоди Дня Незалежності України. Неодноразово брав участь у бойових завданнях у зоні АТО, навчав молодих воїнів військової справи, відповідальності, вмінню берегти своє життя і життя побратимів.
Підлеглі майора Вівдича кажуть що з початком широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року, коли ворог відкрито напав на Україну, будучи на посаді командира стартової батареї разом зі своїм зятем, якого навчав і з яким потім служив в одній бригаді, разом з побратимами 19-ї ракетної бригади був одним з перших воїнів, які стали на захист України.
Будучи на посаді командира стартової батареї неодноразово героїчно завдавав вогневого ураження ворожим військам, уміло виконував бойові завдання та допоміг стримати злочинну військову агресію. На жаль, під час виконання бойового завдання, боронячи Київщину, його екіпаж було обстріляно із безпілотного літального апарату. У результаті обстрілу 08 березня 2022 року у місті Вишгороді Сергій отримав важкі поранення не сумісні з життям.
На запитання дітей: «Тату, навіщо ти вибрав такий шлях?», він відповідав: «Я ніколи не був щуром, і ховатися в тилу в підвалі я не буду, а з гідністю відповім онукам, що став на захист їхнього життя і майбутнього».
Сергій Олександрович Вівдич був із тих людей, чия присутність змінювала все довкола. Його поважали за розум, силу духу, чітку позицію, але найбільше – за його серце. Він був людиною слова. Якщо щось обіцяв – робив. Якщо щось починав – доводив до кінця. І завжди – чесно, гідно, з душею. У ньому поєднувалися мужність воїна та лагідність тата, відвага офіцера й доброта звичайного, справжнього чоловіка. Для родини він був більше, ніж просто батько чи дідусь – він був центром, навколо якого все оберталося. У його присутності було затишно, спокійно й правильно. Він навчав не словами, а прикладом: як бути чесним, як працювати з душею, як любити й не зраджувати себе.
Усе своє життя він ніс світло – у родині, в службі, у дружбі. І навіть у найважчий час не зламався, не сховався, а став до бою – не з ненависті, а з любові до країни, до людей, заради майбутнього своїх онуків.
Сергій має сина Іллю, та доньку Анастасію, також на момент загибелі – онука Даніїла. Зараз у Сергія троє онуків і лапочка онучка. Донька Анастасія свого сина нарекла Сергієм – на честь дідуся.
Сімʼя майора мешкала у Краматорську і лише після 24 лютого 2022 року, коли російські війська відкрито напали на Україну, він перевіз їх до Хмельницького. Сергій Вівдич був не тільки військовим професіоналом, але й чудовою людиною. У нього гарна інтелігентна родина: кохана дружина, дорогі серцю син з донькою та онуки. Жили завжди в любові й злагоді. Діти були для них сонячним сяйвом у житті. Сина і доньку, а потім і онука Даніїла Сергій Олександрович вів за руку до першого класу. З донькою Анастасією танцював «Вальс» на випускному вечорі. Діти кажуть: «Він справжній батько: трішки суворий, але завжди підтримував вибір своїх дітей і вірив, що вони зможуть все, любив їх і оберігав».
Для родини та друзів Сергій назавжди залишається із своєю щирою посмішкою, яскравими очима, в яких завжди був запал, життєрадісність і любов.
8 березня 2022 року, в 35-ту річницю подружнього життя, майор Вівдич віддав своє життя за Україну в бою на Київщині. Сергій був похований на Алеї Слави в місті Хмельницькому.
Захищав Київщину, захищав Україну – і віддав за неї найдорожче.
Він не ховався, не чекав – він йшов уперед. Не задля слави, не задля обов’язку, а за тих, кого любив. Заради країни.
Таким і залишиться назавжди – справжнім Воїном. Чесним. Нескореним. Гідним. Вічно живим у пам’яті побратимів, рідних і всіх, хто сьогодні має мирне небо завдяки таким, як він.
Побудував дім, посадив дерево, народив сина, захистив Україну. Слава і честь Воїну-захиснику!
Сергій Олександрович являється прикладом героїчного служіння Батьківщині, він був взірцем сумлінного виконання військового обов’язку, справжнім громадянином та патріотом України.
Його життя – це історія глибокої любові до України, до своєї родини, до справи, якій він віддав себе до останнього подиху. І навіть коли Сергія Вівдича не стало, залишилася його сила. Його честь. Його приклад.
Сергій Вівдич має відзнаки:Президента України «За участь в антитерористичній операції», Командувача обʼєднаних сил – «Козацький хрест» ІІ ступеня.Указом Президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі України» – 2022 року посмертно.
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!