26.02.1982 — 23.05.2022
Воїн, чоловік, батько. Герой.
Олександр Орлов народився 26 лютого 1982 року в місті Макіївка, Донецької області. У 1990-му році, через сімейні обставини, його родина переїхала до Краматорська. Навчався у школах №12 та №15. Був старанним учнем і добре вчився.
Після школи вступив до професійно-технічного училища, де здобув спеціальність столяра-тесляра. Згодом отримав також фах водія категорії «B» та «С» і працював здебільшого теслярем та водієм-експедитором.
У листопаді 2017 року Олександр підписав контракт з 92-ю механізованою бригадою, став стрільцем-водієм. Відслужив три роки, після чого продовжив контракт ще на рік. Проходив службу в гарячих точках Луганської та Донецької областей. Був відзначений грамотами та подяками. За час служби Олександру було присвоєно звання старший солдат.
Після завершення контракту Олександр мав намір повернутися до мирного життя, вдалося йому це усього на 1,5 місяця. Однак із початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році знову став до лав захисників України — в лютому він повторно підписав контракт із 81-ю бригадою ДШВ. Передчував, що попереду — важкі часи.
Олександр був одружений, мав двох доньок. Та на жаль через службу майже не бачив, як вони ростуть. Востаннє він бачив родину у березні 2022 року. Його дружина з дітьми на той момент вже евакуювалася до Німеччини. Зв’язок з ними підтримував тільки телефоном.
В двадцятих числах травня 2022 року востаннє зустрілися з Олександром мав змогу тільки батько. А вже за кілька днів, під час штурмових дій у лісосмузі поблизу села Богородичне на Донеччині, зв’язок із ним обірвався. Він та кілька побратимів не вийшли на пункт збору після бою і вважалися зниклими безвісти.
Півтора роки очікування, пошуків і надії на чудо…
У грудні 2023 року стало відомо, що під час роботи пошукової групи було знайдено останки бійця ДШВ у тому самому районі. У квітні 2023 року експертиза ДНК підтвердила, що це — Олександр. Його поховали на військовому кладовищі м. Дніпра з усіма почестями. Того ж місяця він був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Олександр мріяв після війни повернутися до мирного життя, оселитися в селі, займатися улюбленою столярною справою. Хотів відкрити власну майстерню та побудувати будинок з садом та городом. Він був сильною людиною, турботливим батьком, надійним побратимом і справжнім Героєм.
Був хорошим товаришем, люди тягнулися до нього. Завжди відстоював справедливість.
Для родини це велике горе і втрата.
«Поруч із ним ми не боялися жодних труднощів, бо були впевнені: він вміє все подолати і пережити».
Свій земний шлях 26.02.1982 — 23.05.2022 Олександр пройшов з честю та гідністю.
«Нам його дуже не вистачає. І хоча пройшло вже майже два роки — ми досі не можемо змиритися з його відходом».
Олександр вірив у нашу Перемогу, аде нажаль Герої йдуть першими.
Він назавжди у нашій Пам’яті.
Вічна Слава Герою!