Молодший сержант Збройних Сил України.
Народився в місті Краматорськ, із яким було пов’язане все його життя. Навчався у загальноосвітній школі № 25, після 9 класів вступив до Краматорського вищого професійно-технічного училища № 42, де здобув фах автослюсаря.
Відслужив строкову службу в армії, після чого повернувся до рідного міста. Тут створив родину і став люблячим батьком для сина Марка.
Дмитро був добрим, порядним, надійним і чесним. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди залишався відкритим до людей. Захоплювався спортом, особливо рукопашним боєм. Дуже пишався своїм сином.
Жив, працював, любив свою родину… Але прийшов день — 24 лютого 2022 року.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро разом із родиною евакуювався до Кропивницького. Там, нічого не сказавши рідним, добровільно пішов до військкомату. Він не міг змиритися з тим, як руйнують його рідне місто та його країну.
Перше бойове завдання Героя було в місті Сєвєродонецьк. Після отриманих травм він пройшов реабілітацію — і знову повернувся на передову.
Загинув 23 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Богданівки, на рідному Донбасі.
Побратими пам’ятають Дмитра як мужнього, надійного друга, який ніколи не залишав у біді, завжди подавав руку допомоги.
У нього залишилися син і брат. Для них це — непоправна втрата.
Дмитро не був професійним військовим. Він був звичайним громадянином, мав свої страхи… Але в час, коли на Батьківщину прийшла війна, він без вагань став на її захист.
Завдяки таким, як Дмитро, Україна — незламна.
Його відвага та самопожертва — як і подвиг усіх Героїв — навіки залишаться в наших серцях. Вони стали символом мужності, сили духу й любові до України.
Їхня боротьба не буде марною. Пам’ять про них житиме вічно.
Спочивай з миром, Дмитре.
Вічна Слава Герою!